Захисники України

Версія для друкуВерсія для друку

ЯК СТАТИ ОФІЦЕРОМ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ

До 1 березня 2018 року понад 5,5 тис. юнаків з Полтавщини військовими комісаріатами області будуть приписані до призовних дільниць, набудуть статусу  призовника та отримають право пройти відбір для вступу до вищих військових навчальних закладів Міністерства оборони України (далі ВВНЗ) після закінчення, яких стануть офіцерами та отримають первинне офіцерське звання "молодший лейтенант".

Відповідно до Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" до призовних дільниць щороку протягом січня - березня приписуються допризовники, яким у рік приписки виповнюється 17 років. Приписка проводиться районними (міськими) військовими комісаріатами за місцем проживання.

Приписка юнаків проводиться з метою взяття їх на військовий облік, визначення наявних призовних ресурсів, ступеня придатності до військової служби, встановлення освітнього рівня, здобутої спеціальності або професії, рівня фізичної підготовки, вивчення особистих якостей. Для приписки до призовної дільниці громадяни України зобов'язані особисто прибути до районного (міського) військового комісаріату в строк, зазначений у повістці, та подати необхідні документи, перелік яких установлюється Міністерством оборони України.

Для проведення приписки громадян України до призовних дільниць у районних (міських) військових комісаріатах утворюються комісії з питань приписки, очолює її районний (міський) військовий комісар, до неї входять представники освіти, національної поліції, лікар, психолог - склад якої затверджується головою районної державної адміністрації.

Громадянам України, приписаним до призовних дільниць, видаються посвідчення про приписку, роз'яснюються права та обов'язки, правила військового обліку та відповідальність за порушення цих правил.

Юнаки, які рішенням комісії по приписці визнані придатними до військової служби та мають відповідний рівень освіти пропонується пройти відбір для вступу до вищих військових навчальних закладів Міністерства оборони України. Під час відбору юнаки (дівчата) проходять детальну військово-лікарську комісію, професійно-психологічний відбір, надають відповідні характеризуючи документи, які формуються у справу кандидата та направляються військовим комісаріатом до обраного юнаком (дівчиною) навчального закладу Міністерства оборони України.

Потім навчальний заклад надсилає виклик на конкурсний відбір (вступні випробування) до ВВНЗ, який проводиться з 16 до 25 липня включно, перед цим кандидати повинні пройти на загальних підставах ЗНО та отримати відповідні сертифікати.

Вступники до ВВНЗ, крім надання сертифікатів Українського центру оцінювання якості освіти або складання вступних екзаменів з конкурсних предметів, обов’язково проходять вже у навчальному закладі психологічне обстеження, оцінку рівня фізичної підготовленості та медичний огляд, що здійснюються фахівцями, які входять до складу приймальних комісій.

Наприклад, щоб стати курсантом, необхідно бути фізично підготовленим, рівень якої  оцінюється за сумою балів виконання відповідних вправ, зокрема необхідно підтягнутися на перекладині не менше 7 разів (для дівчат комплексна силова вправа не менше 14 разів), пробігти 100 м. не менше за 16,5 с ( 19,0 с, для дівчат), 3 км., не менше як за 13,40 хв., (для дівчат 1 км., не менше як 5,15 хв.).

Всього у 2018 році більше як до 12-ти військових навчальних закладів можливо вступити  та отримати вищу освіту і стати офіцером Збройних Сил України, детальніше на сайті Міністерства оборони України в розділі військова освіта: http://www.mil.gov.ua/diyalnist/vijskova-osvita-na-tauka.

Основними відмінностями у навчанні між цивільними та військовими вузами є те, що навчання у всіх ВВНЗ відбувається безкоштовно, за рахунок державного бюджету, під час навчання (4-5 років) курсант  знаходиться на повному державному забезпеченні (проживання, харчування, форма одягу) та отримує стипендію,  випускникам присвоюється офіцерське звання лейтенант та всі, 100 % працевлаштовуються на відповідні офіцерські посади у Збройних Силах України, під час служби офіцери отримують статус військовослужбовця та гарантований державою соціальний пакет (житлове, санаторно-медичне, грошове та інші види забезпечення).

Серед молоді Полтавської області у минулому 2017 році, найпопулярнішими військовими навчальними закладами були:

Національна академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного: 79012, м. Львів, вул. Героїв Майдану, 32. телефон: +38 (032) 238-65-34,   +38 (032) 258-43-54 моб. телефон: +38 099 421 80 54, електронна пошта: nv@asv.gov.ua омандного фаху - для підрозділів танкових, механізованих військ Сухопутних військ та інженерних військ, командного та інженерного фахів - для підрозділів ракетних військ і артилерії, фахівців культурно-виховної, просвітницької роботи та організації дозвілля у військах (силах), з виховної роботи у підрозділах (військових частинах).

Харківський університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба  61023, м. Харків-23, вул. Сумська, 77/79. Тел.: (057) 704-96-93,704-96-05. Електронна пошта: info@hups.mil.gov.ua, веб-сайт www. hups.mil.gov.ua

Військова академія (м. Одеса) 65009, м. Одеса-9, вул. Фонтанська дорога, 10. Тел.: +380(482) 63-94-85 (приймальна комісія). Електронна пошта: vaodesa@ukr.net, веб-сайт: www.vaodesa.org.ua. Здійснює підготовку офіцерів: командного фаху — для підрозділів високомобільних десантних військ, військової розвідки та спеціального призначення, військових фахівців з продовольчого та речового забезпечення, забезпечення ракетним паливом, пальним та мастильними матеріалами, з експлуатації та ремонту ракетно-артилерійського озброєння, боєприпасів, зі зберігання вибухових пристроїв, освітлювальних та сигнальних засобів, з експлуатації автомобільної техніки військ, з фізичної підготовки та спорту у військах (силах).

Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка 03680, м. Київ-680, вул. Ломоносова 81, 01033, м. Київ-33, вул. Володимирська, 64. Тел.: (044) 521-32-89,521-35-97, електронна пошта: abiturient_viknu@ukr.net, веб-сайт: www.mil.univ.kiev.ua. Здійснює підготовку офіцерів з інформаційно-пропагандистського та розвідувально-інформаційного забезпечення діяльності військ (сил), військових журналістів, військових перекладачів, військових фінансистів, фахівців з юрисконсультської роботи, міжнародної інформації та управління діями топогеодезичних і навігаційних підрозділів військ (сил).

Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації, 01011, м. Київ-11, вул. Московська, 45/1, тел., факс: (044) 256-22-80, 280-59-67, електронна пошта: viti@viti.edu.ua, веб-сайт: http.//www.viti.edu.ua. Здійснює підготовку офіцерів: фахівців командного та інженерного фахів з систем і комплексів військового електрозв’язку і радіозв’язку, фахівців з організації та технологій безпеки інформації у кібернетичному просторі, програмного забезпечення, інформаційної боротьби у комп’ютеризованих системах і мережах спеціального призначення, інтелектуальних систем та технологій підтримки прийняття рішень органами управління, технологій кібернетичного захисту інформаційних, комп’ютерних та телекомунікаційних систем, автоматизованих систем управління військами і озброєнням, інформаційних управляючих систем та технологій.

Військовий коледж сержантського складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації 36012, м. Полтава-12, вул. Зінківська, 44, тел.: (053) 253-42-15. Здійснює підготовку військових фахівців з експлуатації засобів радіозв’язку, електрозв’язку, радіорелейного та космічного зв’язку, та військових засобів обчислювальної техніки.

Житомирський військовий інститут імені С.П. Корольова, 10004, м. Житомир, проспект Миру, 22, тел.: (0412) 25-04-91 (додаткові 3-88,3-98,3-30), електронна пошта: www.pk@zvir.zt.ua, www.zvir@zvir.zt.ua, веб-сайт: www.zvir.zt.ua. Здійснює підготовку офіцерів:  фахівців з радіоелектронних комплексів та систем озброєння і техніки спеціального призначення та спеціального радіозв’язку, засобів радіоелектронної боротьби, технічного захисту інформації та спеціального контролю, автоматизованої обробки інформації, роботизованих систем спеціального призначення.

Інститут Військово-Морських Сил Національного університету «Одеська морська академія», 65029, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 8, тел.: (0482) 639-485, (0482) 637-660, електронна пошта: info@avms.org.ua, веб-сайт: . www.avms.org.ua. Здійснює підготовку офіцерів для Військово-Морських Сил – фахівців з судноводіння, експлуатації суднових енергетичних установок, радіоелектронних комплексів та систем озброєння і техніки, комплексів та систем корабельного та берегового озброєння Військово-Морських Сил, пошуково-рятувальних, водолазних та аварійних робіт на морі, з виховної та соціально-психологічної роботи на кораблях Військово-Морських Сил.

До відома майбутніх кандидатів. Для вступу у військові навчальні заклади, що за ініціативи Полтавського обласного військового комісаріату в лютому місяці до у 3-х міст області, будуть запрошені представники всіх вищезазначених закладів, які презентують та проінформують молодь про особливості, умови навчання у  відповідних навчальних закладах, зокрема: 6 лютого у м. Миргороді на 12.00 в Центрі естетичного виховання, 7 лютого у м. Лубни на 13.00 Міський будинок культури, 8 лютого у м. Кременчук на 14.00 у міському палаці культури також планується захід і у м. Полтава, про час та місце буде повідомлено додатково.

Саме сьогоднішні юнаки (дівчата), які вирішать стати офіцерами Збройних Сил України через 4-5 років, після закінчення вищих військових вузів, складуть основу майбутнього війська України, яке так же стійко і непохитно стоятиме на сторожі миру і безпеки нашої держави.

Прес-служба Полтавського обласного військового комісаріату

підполковник Едуард Бородай

 

ГЕРОЇ СЕРЕД НАС

"РОЗВІДНИК МАЄ ЗНАТИ, ЯК НЕ ПЕРЕТВОРИТИСЯ ІЗ МИСЛИВЦЯ НА ЗДОБИЧ"

Стати переможцем у престижному міжнародному конкурсі для спецпризначенців Андрію Жигаллові допоміг фронтовий досвід…

Андрій із заплющеними очами чекав команди чергового на підйом. Чесно кажучи, в його 45 років щоранку витримувати те, що в польському тренінговому центрі називають зарядкою (більше години), — неабияке випробування. Крос із перешкодами в повному спорядженні, зі зброєю, «пораненим» або важкою колодою в руках, вправи з кросфіту, рукопашний бій та ще багато іншого… Під завісу фіззарядки здоровезні хлопці із кількох країн світу виглядали геть виснаженими. І це при тому, що серед них дилетантів не було: усі не один рік відслужили в елітних бойових спецпідрозділах, тобто мали високий рівень вишколу та досвіду

Чомусь із думкою про зарядку пригадався початок війни. Тоді, влітку 2014-го, його групу глибинної розвідки із трьох бійців кинули в оперативний пошук під Дебальцеве. Ото був «кросфіт»! На завдання виходили, дослівно, з-під навіженого обстрілу з «Градів» та великокаліберної артилерії. Землю щербили вибухи, а трійця вшкварила десь так на п’ять кілометрів по ярах та балках, що й олімпійці б позаздрили.

На жаль, про більшість своїх бойових завдань Жигалло навіть своїм синам розповісти не має права. А були ж вони, м’яко кажучи, вкрай цікавими. Зокрема й те, відоме, під Дебальцевим. Перевдягнені в цивільне, не голені й не стрижені, без будь-яких документів, вони завзято вдавали із себе втікачів від «клятих бандерівців». На трьох мали два пістолети та ніж. Якщо б у них знайшли зброю, мали казати, буцімто вбили кількох українських офіцерів. Автомати, мовляв, сховали, а от пістолети прихопили, не втрималися.

До речі, жоден із тієї його мобілізованої трійці не був професійним військовим. Та й сам Андрій таким себе до певного часу не вважав, дарма що був капітаном. Позаяк закінчив радянське училище урядового зв’язку при КДБ СРСР. Й одна річ, наприклад, чергувати в бункері біля пультів управління, а геть інша — вести фахову польову та агентурну розвідку на ворожій території. Та ще й уперше. Земля начебто наша, а от територія — ворожа.

Андрій із задоволенням поновлював у пам’яті подробиці пошуку. Вони мали право «розкритися» перед своїми тільки у крайньому разі, якщо б йшлося про термінову передачу розвідувальної інформації або їхнє фізичне виживання. Проте одного дня порушили цю вимогу, бо на кону стояло життя інших — десятків побратимів.

Крадькома повертаючись з успішного виходу, чоловіки ледь не потрапили в засідку, влаштовану росіянами навколо панівного в цій місцевості терикону. Хлопці швидко оцінили обстановку: з тих позицій надійно контролювалися відразу кілька доріг, а наявних там вогневих засобів вистачило б легко знищити навіть роту на марші.

За кілька годин розвідгрупі вдалося знайти наш пошарпаний у боях взвод на двох бойових машинах із 72-ї бригади, який вночі на марші відстав від своїх та банально заблукав. Ох і нелегко було розвідникам переконати піхотинців у тому, що вони українські військові, а не «сепари»! А потім ще й потайки вивести хлопців до терикону, організувати та провести стрімку атаку! Засідку північних «братів» наша піхота розгромила вщент.

Пізніше, коли вже майор Андрій Жигалло командував ротою глибинної розвідки, таких випадків у його службі було чимало. Хлопці наводили на окупантів нашу артилерію, корегували її вогонь, хитрим чином збирали та передавали розвіддані, влаштовували рейди, нальоти та засідки. Проте той випадок як найперший закарбувався у спогадах намертво…

«Підйом!» — командує черговий, й для Андрія починається новий шалений день. European Security Academy — тренінгова компанія світового рівня для підрозділів спеціального призначення. Кожен день навчання тут буквально на вагу золота. Штурм будівель, зачистка приміщень, нальоти, знищення конкретних цілей, стрільба з різних положень з усіх видів зброї слідували безперервно. Щовечора — аналіз дій кожної групи із трьох бійців та підбиття підсумків.

А по закінченні курсу керівники компанії потішили Андрія, якого сюди як командира групи виживання навчального центру Десантно-штурмових військ запросили персонально, що за результатами всіх іспитів він увійшов у найкращу трійку…

За деякий час після того ми розмовляли із Жигаллом у клубі навчального центру ДШВ, коли до нього підійшов знайомий офіцер.

— Андрію, ти вже читав, що про вашу перемогу в Польщі Президент у Facebook написав? Як не читав? — здивовано перепитав він, відкрив у смартфоні сторінку Президента України й зачитав: «За останні чотири роки нам вдалося не просто відродити українську армію, а й перетворити наші Збройні Сили на одну з найбільш ефективних армій у Європі. Чергове підтвердження цього — участь групи українських десантників у курсі з контрштурмових дій SWAT в Республіці Польща… Я пишаюся нашими військовими, які показали там найкращі результати!»

Офіцер тисне Жигаллові руку, а той… ніяковіє й червоніє, ну чисто школяр!

Регочемо, а потім я цікавлюся в Андрія, як він потрапив на нинішню посаду.

— У 2015-му мене демобілізували, — розповідає він, — але я не зміг прожити без армії й року. До війни після закінчення вишу я працював у СБУ, потім звільнився звідти та започаткував власний охоронний бізнес. Начебто все в мене до війни було: житло, гроші, трьох синів підняв та вивчив. Утім одного дня після демобілізації я чітко зрозумів: моє місце в армії. У Командуванні ДШВ мені запропонували очолити групу виживання навчального центру. Погодився і не жалкую, бо служба тут дуже цікава і за своїм духом мені імпонує…

Для тих, хто не в темі: курс виживання ДШВ — це не вправи практичного туризму для юнаків. Тут вчать виживати під час бойових дій. Ти повинен знати топографію, орієнтування, способи ведення розвідки, маєш набути правильну реакцію на вогонь противника і раптову зустріч із ним, відпрацювати дії в засідці, пошуку, захопленні та допиті полонених, особистому поводженні у разі полону. Ну а суто способи виживання в умовах віддаленої від цивілізації місцевості — це вже, так би мовити, бонус.

— Зараз ми готуємо розвідників. А розвідник — це насамперед спеціальні знання та навички, вміння певним чином мислити і діяти, — розповідає Андрій. — Вчимо хлопців, як грамотно виконувати завдання та повертатися після цього неушкодженим. 180 навчальних годин для цього, на мою думку, замало. Втім базові знання та навички хлопці в нас отримують серйозні, щоб не перетворитися з мисливця на здобич…

Віктор ШЕВЧЕНКО, «Народна армія»

 

ГЕРОЇ СЕРЕД НАС

«ЗА ЧОТИРИ РОКИ ВІЙНИ ЙОГО ПІДРОЗДІЛИ НЕ ВТРАТИЛИ ЖОДНОГО БІЙЦЯ»

Бригаду «Чорного» 2014-го ввели в район АТО на позиції поряд із російським кордоном. І майже одразу вона зазнала втрат.

На своїй ділянці Влад кілька діб поспіль щоночі з командирами бригадного артдивізіону видирався на навколишні висотки й чітко фіксував спалахи виходів реактивних снарядів із території сусідньої держави. Для нього як для офіцера, який вчився на факультеті артилерійської розвідки, це було математичною аксіомою.

А коли регулярні російські підрозділи зайшли на українську землю, у його світогляді світ ніби перевернувся. Перевага ворога в силах і засобах була відчутною. Російські броньовані колони заполонили оперативні магістральні та рокадні шляхи. Ракети й снаряди рясно падали на наші тимчасові укріплення. Горіла техніка й сама земля, гинули наші воїни…

Бій артилерії дуже відрізняється від бою піхоти. Артилеристи рідко бачать ворога в обличчя. Однак перші місяці Владислав працював на протитанковій гарматі «Рапіра» безпосередньо в бойових порядках піхоти, нерідко — прямим наведенням, підтримуючи своїх побратимів піхотинців. Тоді проросійські бойовики часто вдавалися, зокрема, до партизанської тактики. А тому ситуації, коли в тебе стріляють з-під кожного куща, а уявний фронт раптово стає флангом або тилом твоїх бойових порядків, для «Чорного» були майже буденним явищем.

…У районі Старогнатівки вогнем підпорядкованої «Чорному» мінометної батареї було вщент розбито чималу російську автоколону. Вантажівки противника, його особовий склад, озброєння й боєкомплект були, як то кажуть, помноженими на нуль. Проте сили ворога все ще значно переважали наші.

— Я неймовірно вдячний кільком моїм викладачам, які втовкмачували в мою голову: «Намагайся знати ворога краще, ніж себе, і використовуй для розвідки будь-яку можливість», — зізнається офіцер. — Нам, як і раніше, доводиться частенько повзати по передньому краю, навіть попри те, що маємо сучасні засоби артилерійської, повітряної розвідки, супутникові карти місцевості й соціальні мережі…

«Чорний», мабуть, був одним із перших наших командирів, які вміло черпали розвіддані з Інтернету. Якось мінометники Бабицького дістали завдання самостійно зайняти позиції в малорозвіданому районі для прикриття інших підрозділів бригади. Відомо було тільки те, що навпроти артилеристів розташувалася якась окрема регулярна російська частина. Були й деякі особисті дані її командира.

Владислав перевірив інформацію про росіянина геніально просто: створив фейковий акаунт у російській соцмережі «ВКонтакте» й знайшов там потрібну особу. Поставив себе на сторінці як затятого прибічника «руского міра», тому швидко увійшов до візаві в довіру. Мовляв, нумо, брате, поговоримо про спільні ідеї й те, як їх будемо виборювати…

Крапля за краплею окупант розкрився. Удалося довідатись не лише про те, що він корінний росіянин, начитаний, із доброю військовою освітою й сталою життєвою позицією. Російський офіцер признався також, що поїхав в Україну підзаробити. А потім залюбки з Владом листувався й надсилав йому фронтові фото, які останній порівнював із картами місцевості та іншою наявною інформацією.

І ось одного дня він сказав собі: «Бінго!» Тепер «Чорний» мав уявлення не тільки про кількість особового складу в росіян, а й про точне розташування деяких їхніх підрозділів і вогневих засобів. Після необхідної підготовки він накрив вогнем своєї батареї ворожі позиції. І вже пізніше дізнався, що його співбесідникові пощастило вижити, але його підрозділи зазнали непоправних втрат живої сили й техніки. А українці значно просунулися вперед.

«Чорний» розповідає, що кожного дня вчився сам і вчив воювати із фантазією своїх хлопців. Наприклад, під Волновахою його бійці десь надибали художню книжку про події Другої світової. У ній було описано епізод, у якому мінометна обслуга, укомплектована рідними братами, примудрялася «підвісити» в повітрі до 18 мін аж до моменту розриву на землі першої з них. Усі мінометники з подачі Владислава настільки перейнялися прочитаним, що завзято вчилися швидкості «підвісу» де й скільки могли.

І недаремно кажуть, що Бог допомагає наполегливим. Невдовзі батарея дістала наказ від комбата висунутись у певний район і відпрацювати по позиціях бойовиків. Хлопці свято шанували фронтову заповідь мінометника: швидко й точно стріляй, а ще швидше покидай вогневу позицію. Бо артилерія противника не ловить ґав, і за секунди після залпу може прилетіти її «палка відповідь».

— Тоді мої хлопці вперше відкатали в бою той прийом, — згадує капітан. — Накрили з усіх стволів позиції бойовиків неймовірно густо й відразу стали збиратися, коли ще не лягли у ворожі окопи наші останні випущені міни. І недарма: тільки-но від’їхали метрів на двісті, як із того боку по нас почали стріляти «колеги». Залишену позицію вкрила густа хвиля вибухів. Але за нашою колоною вже тільки курява лягла…

Про ефективність свого вогневого нальоту ми дізналися наступного дня. Один з інформресурсів бойовиків опублікував новину про те, що «героические артилеристы уничтожили целый минометный дивизион «укропов». Для тих, хто не в темі, — мінометних дивізіонів не існує. Але інформресурс противника фактично виставив високу оцінку роботі українських мінометників: накриття ворожих позицій було настільки густим, що вони з переляку вирішили, буцімто по них стріляли аж три мінометних батареї одночасно!

Комбата «Чорного» командування бригади представило до нагородження бойовими орденами. Однак, як це, на жаль, буває, документи й досі гуляють десь по вищих штабах. Однак Влад тим не переймається: «У мене вже є найвища нагорода: за чотири роки війни мої підрозділи не втратили жодного бійця…» Владислав стверджує, що це і є найголовніше командирське щастя та чеснота.

Володимир СКОРОСТЕЦЬКИЙ, «Народна армія»

 

ГЕРОЇ СЕРЕД НАС

«Коли ти залишаєшся з міною наодинці, час мовби зупиняється»

 

Сапер Олег Хоптій — один із небагатьох офіцерів, нагороджених бойовим орденом ще на самому початку бойових дій на Донбасі.

Нагадаю відомий факт: ветерани Другої світової війни між собою шанували орден, отриманий 1941 року, більше, ніж кілька таких, але наприкінці війни. Бо коли нацисти тільки-но ступили на нашу землю, було не до відзначення героїв. Головним було зупинити ворожу навалу і просто вижити. Щоб фронтовик отримав державну відзнаку, йому тоді належало вчинити щось дійсно особливе.

Історія має здатність повторюватися. Майор Хоптій був відряджений у район проведення АТО 4 травня 2014 року — лише через тиждень після повернення зі службового відрядження в Афганістан. А вже 19 липня він став кавалером ордена Богдана Хмельницького III ступеня. Уявіть собі, групи під безпосереднім керівництвом майора Хоптія виявили і знищили більше двох тисяч вибухонебезпечних предметів, серед них 50 саморобних.

«Найбільшою розрадою для мене в Афганістані було спілкування із місцевою малечею…»

У тому, що іноді добро відплачується сторицею, Олег переконався на власному досвіді саме в Афганістані. Того дня їхня саперна група прямувала на планові регулярні стрільби. Слід окремо зауважити, що всякий виїзд за межі базового табору миротворчий контингент організовував дуже ретельно. Групи висувались у задані райони тільки після ґрунтовної попередньої розвідки маршрутів і вивчення тактичної ситуації, під щільною охороною і, за потреби, з підтримкою з повітря. Працювала в інтересах миротворців і агентура місцевої служби безпеки. Але ж усього не передбачиш та не прорахуєш…

Якось на в’їзді у відносно лояльне до українців невеличке поселення їх уже очікувала галаслива юрба дітлахів. Так було майже завжди, бо наші хлопці нерідко дарували їм якісь речі, іграшки та їжу. Потім дозволяли малечі повизбирувати на стрільбищі гільзи, що неабияк цінували і дорослі афганці. Бо за триста латунних гільз вони могли виміняти пару нового взуття. Статки в місцевих були, м’яко кажучи, мізерні, навіть узимку більшість дітей бігали вулицями босоніж. Тому ворожо налаштовані до іноземців батьки таки дозволяли дітям спілкуватися саме із саперами.

Тоді, як і завжди, наші вояки мали при собі дарунки. Найбільш жвава малеча відразу безцеремонно налетіла на українців, хапаючи хлопців за однострої та випрошуючи щось особисто для себе. Але кілька тамтешніх хлопчаків відкликали старших саперів убік. Ламаною російською довго пояснювали, що вранці на єдиному в кишлаку перехресті щось таке робили нетутешні чоловіки. Хлопчаки вважали, що ті закладали… міну.

Об`їхати те перехрестя, щоб вчасно встигнути на стрільбище, можна було розвіданим узбіччям. Але саперам не хотілося наражати на ймовірний ризик селян — хто ж знає, що там за пристрій і чи не вибухне він під вагою звичайного легковика. Тому Олег із колегами вирішили затриматись і знешкодити «закладку». Потім дякували Богу за свою далекоглядність: вибуховий пристрій був готовий для підриву будь-якого виду техніки.

Селяни турботу мінерів оцінили по-своєму: почали нести у базовий табір саперів усе, що хоч трохи нагадувало вибуховий пристрій. Або вели їх до невибухлих боєприпасів, замінованих автомобілів і мотоциклів. У подальшому афганська служба безпеки ще й виплачувала їм за це гроші…

«На Донбасі діти назустріч нам не вибігали…»

Після повернення з тривалого відрядження (понад рік виконував завдання у складі саперного підрозділу багатонаціональних сил) з Афганістану Олег навіть не встиг досхочу поспілкуватися з родиною. Через тиждень він уже був у районі проведення АТО, виконуючи обов’язки командира загону розмінування. Під артилерійськими та стрілецькими обстрілами, в умовах безпосереднього зіткнення із противником групи супроводжували розвідувальні підрозділи на зайняті бойовиками території, вела інженерну розвідку і розмінування доріг, мостів. Образно кажучи, Хоптій був вимушений лізти до чорта в пекло.

Щоразу, коли він сам або його хлопці проводили розмінування, час для Олега наче зупинявся й починав поновлювати свій відлік, як тільки небезпечний предмет було знешкоджено. Лише за перший місяць хлопці знайшли зо п’ять десятків саморобних вибухових пристроїв, виготовлених на високому фаховому рівні. Безперечно, над їхнім виробництвом працювали аж ніяк не шахтарі, хоча в них використовувалися «цивільні» технічні мінні компоненти із шахт і кар’єрів. В одній із майстерень Олег з побратимами знайшов купу готових до бойового використання вогнегасників із болтами, високовольтними чашами, вражаючі елементи яких після вибуху спричиняють жахливих поранень. Конструкції цих саморобок видавали високу професійну підготовку їхніх «творців».

Робота сапера вкрай специфічна. А ще на Сході України додавали складнощів незнайома місцевість, «новинки» російських саперів та інколи банальна неузгодженість дій між своїми підрозділами. Проте для Хоптія це була хоча й дуже небезпечна, але звична фронтова робота. Щоправда, важко та болісно іноді було від того, що жодного разу на землі, яку він вважає рідною і яку звільняє від смертоносної небезпеки, його підрозділи не зустрічала радісна юрба малечі. Чому? Бо російська пропаганда за кілька років отруїла свідомість мешканців Донбасу своїми жахалками, і лякає досі, змальовуючи українського солдата «карателем». А скільки життів віддали наші солдати, щоб мешканці цього регіону ходили по землі без ризику підірватися на російських «сюрпризах»?!.

Джерело: видання Міністерства оборони України «Народна армія»

 

ГЕРОЇ СЕРЕД НАС

Чибінєєв  Валерій Вікторович – учасник АТО на сході України, капітан, Герой України

30 років тому, 3 березня 1988 року, у місті Бердянськ Запорізької області народився Валерій Вікторович Чибінєєв – учасник АТО на сході України, капітан, Герой України.

Валерій Чибінєєв рано втратив батьків, виховувався у Бердянській школі-інтернаті, де провчився до 9-го класу, після чого вирішив стати військовим. Закінчив Запорізький військовий ліцей «Захисник» і Одеську академію сухопутних військ.

Командир роти снайперів 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Збройних Сил України капітан Валерій Чибінєєв з перших днів російської агресії став на захист територіальної цілісності та незалежності Батьківщини. У складі 1-го аеромобільно-десантного батальйону брав участь у визволені Красного Лиману Донецької області.

Під час ведення бойових дій в районі селища Бірюкове Луганської області в червні 2014 року підрозділ, очолюваний капітаном В. В. Чибінєєвим знищив диверсійно-розвідувальну групу противника та взяв у полон двох терористів. Поблизу селища Ізварине Луганської області у липні того ж року, разом зі своїми побратимами витягнув із підбитого танка трьох військовослужбовців. У січні 2015 року обороняв Донецький аеропорт поблизу злітної смуги летовища.

Під час виконання бойового завдання на спостережному посту поблизу Авдіївки у липні 2016 року групами снайперів під керівництвом В. В. Чибінєєва було знищено живу силу розрахунків кулеметів і гранатометів та одного снайпера. Загалом 12 підтверджених цілей. Наприкінці цього ж місяця отримав поранення внаслідок обстрілу позицій артилерією терористів. Не зважаючи на це, продовжував керувати підрозділом, що дозволило утримати позиції, незважаючи на численні атаки терористів та обстріли території ворожою артилерією.

Указом Президента України від 23 серпня 2016 року № 348/2016 капітану Валерію Чибінєєву присвоєно звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка».

 

Прес-служба Полтавського обласного військового комісаріату

підполковник  Едуард Бородай

 

Військову службу пропонують центри зайнятості Полтавської області

Зважуючи, що на сьогоднішній день одним із найбільших "гравців" на ринку праці є Збройні Сили України за ініціативи директора Полтавського обласного центру зайнятості Катерини Клавдієвої та за участю заступника Полтавського обласного військового комісара по роботі з особовим складом та громадськістю підполковника Едуарда Бородая на території Центральної бази зберігання майна РХБЗ захисту Машівського району відбулася робоча зустріч з директорами близь розташованих районних філій обласного центру зайнятості та командира військової частини полковника Ігоря Іванченко.

Порядком денним робочої зустрічі було вироблення єдиних підходів у питаннях комплектування військової частини особовим складом. Доведення до директорів районних філій обласного центру зайнятості основних вимог до майбутнього військовослужбовця за контрактом та переваг військової служби, як державної служби особливого характеру.

Командир частини полковник Ігор Іванченко виступаючи у ролі роботодавця розповів про наявність відповідних вакансій, створені соціально-побутові умови для проживання на території частини а також повідомив про заплановане рішення полтавської обласної ради про виділення додаткового фінансування на покращення інфраструктури військового містечка. Серед основних завдань військової частини командир назвав забезпечення проведення антитерористичної операції, шляхом вирішення завдань з тилового забезпечення, ремонту та поставки відповідної техніки, що є важливим внеском в успішне виконання завдань підрозділів Збройних Сил на передовій. В частині забезпечені всі умови для проходження військової служби за контрактом, тому запросив довести  зазначену інформацію до громадян, які перебувають на обліку у центрах зайнятості та під час агітаційних заходів серед населення.

В свою чергу директор Полтавського обласного центру зайнятості Катерина Клавдієва та заступник Полтавського обласного військового комісара по роботі з особовим складом та громадськістю підполковник Едуард Бородай відпрацювали спільний алгоритм дій районних (міських) військових комісаріатів та філій обласного центру зайнятості, щодо ведення роз’яснювальної роботи серед населення області.

 

Прес служба Полтавського обласного військового комісаріату

підполковник Едуард Бородай

 

ГЕРОЇ СЕРЕД НАС

«Шість годин пробивали коридор на Рідкодуб"

Тоді зведений підрозділ 30-ї бригади разом з окремим розвідбатом вивели з оточення 126 військовослужбовців гірсько-піхотної бригади та батальйону тероборони «Київська Русь»

Своїми спогадами про події в районі Дебальцівського виступу, які відбувалися на початку лютого 2015 року, ділиться безпосередній учасник тих подій, головний сержант взводу сержант Олександр Никитюк, який на той час проходив службу в 30-й механізованій бригаді

— 6 лютого у зв’язку із загостренням ситуації на Дебальцівському напрямку зведеному підрозділу 30-ї окремої механізованої бригади, створеному для надання допомоги частинам, які потрапили в оточення, було поставлено бойове завдання висунутися в район населеного пункту Рідкодуб для забезпечення ротації підрозділів 128-ї бригади й батальйону «Київська Русь». Групу в складі 30 військовослужбовців, одного танка Т-64 й трьох БМП-2 очолив досвідчений командир взводу старший лейтенант Вадим Боднар, — пригадує Олександр Никитюк.

Серед тих, що увійшли до складу групи, були розвідники, гранатометники, снайпери, сапери, механіки-водії, які мали не тільки відмінну професійну підготовку, а й психологічну стійкість до дій в екстремальній ситуації. Але навряд чи хто з них тоді міг уявити, через які випробування доведеться пройти.

За даними нашої розвідки, населений пункт Рідкодуб, розташований у крайній східній точці оборони Дебальцівського виступу, перебував під контролем підрозділів Збройних Сил України. Основна наша позиція «Стас» була за два кілометри за цим населеним пунктом. Там зосереджувалися підрозділи 128-ї бригади, з кількома одиницями танків і БМП. З кінця січня російські окупанти стали постійно обстрілювати позицію з важкого озброєння. Серед особового складу було багато поранених і контужених. Їх треба було евакуювати в Дебальцеве, а потім у госпіталь Дніпра.

О 3-й годині ранку зведений підрозділ висунувся в призначену точку. Погода була «гірше не придумаєш». Сніг, який випав за кілька днів до цього, почав танути, і всі дороги перетворилися на важкопрохідне море бруду. У багнюці застрягали навіть танки.

— До Рідкодуба підійшли о 5-й годині ранку, — продовжує головний сержант взводу Олександр Никитюк. — Небо, затягнуте хмарами, ледь стало сіріти. Може, це нас і врятувало. Виявилося, що дані нашої розвідки застаріли: у селі вже були бойовики. Тільки-но наблизилися на відстань 300–400 метрів, як із крайніх хат по нас відкрили прицільний вогонь зі стрілецької зброї. Ми рухалися колоною, тому основний удар прийняли на себе ті, що були в її голові. На жаль, одразу дістав важке поранення наш командир старший лейтенант Боднар. Куля увійшла в неприкрите бронежилетом місце, пройшла навиліт і застрягла в бронепластині з другого боку. Я прийняв командування на себе. Щоб не залишатися мішенню й мати змогу вести вогонь силами всієї групи, наказав розосередитися. Розгорнулися в лінію й стали рухатися вперед під прикриттям броні трьох БМП-2.

Мабуть, наша поява стала для російських найманців цілковитою несподіванкою. Вони не могли визначити, якими силами їх атакують, і почали в паніці вибігати з будинків, у яких улаштували свої вогневі точки. Завдяки цьому ми зрізали одразу шістьох. Коли зайшли в найближчу хату, то зрозуміли, що бойовики облаштувалися тут міцно. Віконні отвори було закладено бетонними блоками й мішками з піском. Підлогу зірвано, і між балками в землі вирито окопи. Між будинками зроблено проходи в стінах і парканах, щоб не пересуватися по відкритих місцях. Сам Рідкодуб — це одна центральна вулиця й два ряди будинків по обидва боки. Усього налічувалося близько сотні будівель. Ми діяли наосліп. Майже в кожному будинку були позиції, звідки вели щільний вогонь із кулеметів, гранатометів, АГС, працювали снайпери. Тому нам довелося діяти за схемою: двоє прикривають вогнем, двоє зачищають. Спочатку закидаємо гранатами вікна, потім підвали, льохи й тільки опісля заходимо в будинок. Але навіть після вибуху гранат бойовики якимось чином залишалися цілими й відкривали вогонь. Так ми втратили двох наших хлопців — Льошу Буслаєва та Ігоря Новака, вісім вояків зазнали поранень. Велику загрозу становили їхні МТЛБ. На них були ПТКУРи, і вони, постійно маневруючи, вели вогонь з-за хат і посадок. Одну з наших БМП було підбито. На щастя, екіпаж вцілів.

Об 11-й до нас підійшла підмога. Окремий розвідувальний батальйон під командуванням офіцера з позивним «Варшава» вступив у бій у південній частині села, відтягнувши на себе значні сили бойовиків. За шість годин безперервного бою нам удалося пробити коридор до позиції «Стас». Ми одразу почали евакуацію поранених. БМП завантажили під зав’язку, і вона під охороною розвідників, які розмістилися на броні, без утрат дійшла до Дебальцевого.

Тим часом до бойовиків стало підходити підкріплення, також і танки. Вогонь ставав дедалі щільнішим. Нам насилу вдавалося утримувати коридор. До 14-ї години всі 126 військовослужбовців із позиції «Стас» організовано вийшли з оточення, не втративши жодного бійця. Мали тільки кілька поранених і контужених. Найнебезпечнішою була відкрита ділянка дороги на виїзді з Рідкодуба. Її прострілювали з танка, який ховався на закритій позиції. На щастя — жодного точного влучання, і всі наші машини вдало проскочили це небезпечне місце.

Наш зведений підрозділ замикав відхід основних сил. До того моменту від неї залишалося всього восьмеро вцілілих: 20 військовослужбовців зазнали поранень, а двоє загинули. Вкотре згадуючи той драматичний день, серце сповнюється гордістю за виконану роботу. Скільки життів нам удалося врятувати, скільки чоловіків, синів, батьків повернулося живими до своїх родин!..

 

Збройні сили України — військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності.

ЗСУ забезпечують стримування збройної агресії проти України та відсіч їй, охорону повітряного простору держави та підводного простору у межах територіального моря України а також беруть участь у заходах, спрямованих на боротьбу з тероризмом.

З'єднання, військові частини та підрозділи ЗСУ відповідно до закону можуть залучатися до здійснення заходів правового режиму воєнного та надзвичайного стану, боротьби з тероризмом і піратством, посилення охорони державного кордону, суверенних прав України в її виключній (морській) економічній зоні та континентального шельфу та їх правового оформлення, протидії незаконним перевезенням зброї, наркотичних засобів і психотропних речовин, ліквідації надзвичайних ситуацій природного й техногенного характеру, надання військової допомоги іншим державам, а також брати участь у міжнародному військовому співробітництві, міжнародних антитерористичних, антипіратських та інших міжнародних операціях з підтримання миру та безпеки на підставі міжнародних договорів України й у порядку та на умовах, які визначено законами України.

Реформування української армії

Відповідно до Плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку «Україна-2020» у 2015 році було розроблено нову оборонну політику, що гарантує національну безпеку і обороноздатність України та відновлення національного сувернітету на всій території держави. Вона включає в себе:

  • Встановлення щорічних витрат на оборону та правоохоронну діяльність в розмірі до 5% ВВП, в тому числі видатки на оборону — не менше 3% ВВП. Централізація закупівель. Розроблення та сприяння прийняттю у новій редакції Закону України «Про державне оборонне замовлення»;
  • Реформування всієї системи мобілізаційної підготовки та мобілізації України з урахуванням особливостей збройної агресії в сучасних умовах;
  • Відновлення припинених важливих програм розробки перспективних зразків озброєння та військової техніки та затвердження нових програм у цій сфері;
  • Перехід до нової функціональної структури Збройних Сил, серед іншого, з урахуванням критерію швидкості реагування на загрози та готовності до виконання завдань та оптимізація системи управління військами з урахуванням цих змін;
  • Запровадження кластерного принципу ротації кадрів, перегляд кваліфікаційних вимог та забезпечення чіткого дотримання цих вимог і повна переатестація кадрів, водночас вирішальними мають бути не тільки професійні, а й особистісні якості людини;
  • Повний перегляд системи розвідки — від розвідувальних комплектів частин до розвідувальних органів Міноборони;
  • Затвердження нового військово-адміністративного поділу України. Відновлення військової інфраструктури, перегляд розташування місць постійної дислокації з'єднань та частин Збройних Сил;
  • Поступовий перехід до стандартів НАТО (STANAG);
  • Забезпечення функціональної оптимізації (скорочення дублюючих і зайвих структур);
  • Виведення з підпорядкування Мінінфраструктури Держспецтрансслужби та включення її до складу Збройних Сил;
  • Збільшення грошового утримання військовослужбовців шляхом підвищення посадових окладів та окладів за військовим званням. Підвищення престижу військової професії та мотивації на проходження військової служби;
  • Реформування та оптимізація системи військової освіти з урахуванням кращих практик країн-членів НАТО, в тому числі реформування системи освіти, що надається на кафедрах військової підготовки цивільних вищих навчальних закладів;
  • Оптимізація всіх систем та норм забезпечення, впровадження нових зразків озброєння та військової техніки, перегляд тактики і стратегії з урахуванням вимог сучасності.

 

 

НАМ Є ЩО ЗАХИЩАТИ

Наверх ↑